4.2. Вентиль

Вентиль (клапан) – тип арматури, в якої перекриття потоку відбувається зворотно-поступальним переміщенням затвора у площині напрямку руху робочого середовища та перпендикулярно до площини ущільнювальної поверхні (сідла). Запірний клапан служить для повного перекриття потоку робочого середовища. Шпиндель клапана заґвинчують у ходове різьблення, що дає змогу зафіксувати замикальний елемент у будь-якому положенні (Рис. 5).

Клапани використовують тоді, коли трубопровід здебільшого має бути перекритим.


Рис. 5. Вентилі


За матеріалом корпусу вентилі виготовляють із чавуну, сталі, поліпропілену, латуні або бронзи, із фланцевим, муфтовим або приварним з'єднанням до трубопроводу.

Бронзові та латунні (Рис. 5) вентилі здебільшого виготовляють у муфтовому виконанні й часто використовують у системах опалення і особливо гарячого водопостачання будівель різного призначення.


Рис. 6. Вентиль чавунний


Чавунні вентилі (Рис. 6) як запірну арматуру загальнотехнічного призначення використовують найбільше, їх виготовляють у фланцевому або муфтовому виконанні, їх легко знайти, й коштують вони недорого.

Сталеві вентилі (Рис. 7) виготовляють у фланцевому виконанні та найчастіше використовують у технологічних установках з високими параметрами робочого середовища та високими вимогами до надійності.


Рис. 7. Вентиль сталевий


Принцип роботи вентиля ґрунтується на перекритті потоку робочою парою золотника-сідла. У площині перпендикулярної осі трубопроводу розташований різьбовий шпиндель, на якому шарнірно закріплений золотник. Площина золотника паралельна восі трубопроводу. В корпусі запірного клапана передбачена нерухома різьбова гайка, що разом зі шпинделем утворює ходову пару (Рис. 8). Обертання шпинделя передає крутний момент через нерухому різьбову гайку, перетворюючи його на поступальний рух золотника, що переміщається з крайнього нижнього положення (вентиль закритий) до верхнього крайнього положення (вентиль відкритий). У крайньому нижньому положенні золотник щільно сідає на сідло в корпусі вентиля, герметично перекриваючи потік.

Залежно від вимог технологічного процесу керування вентилем може бути ручне за допомогою маховика або автоматизоване електроприводне.


Рис. 8. Будова звичайного вентиля:

1 – сідло корпусу вентиля; 2 – корпус вентиля; 3 – кришка корпусу вентиля; 
4 – різьблення шпинделя; 5 – гайка сальника; 6 – клапан; 7 – втулка клапана; 
8 – маховичок; 9 – прокладання гайки сальника; 10 – сальник; 11 – шпиндель; 
12 – прокладання кришки корпусу; 13 – гайка кріплення маховичка; 14 – гайка кріплення клапана; 15 – прокладання клапана; 16 – прокладання сідла.


Герметичного перекриття потоку вентилем досягають ущільненням між затвором і сідлом за допомогою фторопластових, гумових або шкіряних кілець.

Пристрій ущільнювального вузла шпинделя вентиля може припускати сальникову, сильфонну або мембранну конструкцію. Запірні клапани із сальниковим ущільненням використовують найчастіше. Їх вирізняє можливість вибору матеріалу сальника в залежності від параметрів робочого середовища та найнижча ціна. Водночас вони потребують періодичної підтяжки сальника.

Вентилі з сильфонним та мембранним ущільненням штока не потребують технічного обслуговування.

За формою, золотник і посадкове місце на сідлі може бути плоским, конусним, циліндричним або радіальним. На штоку золотник закріплений на шарнірі. Механізм вентиля може бути з косим або прямим шпинделем, що підіймається або не підіймається. Наявність шпинделя, що піднімається, для монтажу в обмеженому просторі може бути вирішальним фактором під час вибору запірного клапана.


Ви вже пройшли 100% уроку
100%