2.1 Поняття про ґрунт та його родючість

Ґрунт – це пухкий поверхневий шар земної кори, який
сформувався на земній поверхні за умов взаємодії геологічних порід та тваринних і рослинних організмів в певних умовах клімату та
рельєфу протягом часу.

Народногосподарське  значення  ґрунту  визначається  його  якістю  й властивостями.  В  сільському  і  лісовому  господарстві  використовується головна  властивість  ґрунту  –  родючість,  а  для  промислових  галузей найбільше значення мають фізичні та фізико-механічні його властивості.

Родючість  −  здатність  ґрунту  забезпечувати  необхідні  для життєдіяльності рослин земні фактори і умови, які визначають поживний, водно-повітряний, температурний, окисно-відновний та інші режими. Розрізняють  потенційну  (природну)  та  ефективну  родючість ґрунту.

Потенційна родючість ґрунту  виникає і розвивається під впливом різних  природних  процесів  ґрунтоутворення  і  значною  мірою визначається  такими  генетичними  показниками  як  гранулометричний склад,  валовий  вміст  гумусу,  азоту,  фосфору  і  калію,  реакція  ґрунтового розчину та іншими.

Сільськогосподарське  використання  ґрунтів  частину потенційної родючості реалізує в урожаї культурних рослин, перетворюючи потенційну родючість в  ефективну родючисть.  Теоретично  вона  визначається  кількістю поживних  речовин  та  інших  агрономічних  показників, яку культурні рослини використовують для утворення врожаю.

Для  ефективного використання  ґрунтів  необхідно  мати  чітку  уяву про будову та властивості ґрунтів, які визначають умови їх обробітку, удобрення та застосування різних видів меліорацій. На рисунку 2.1 представлена будова ґрунтового профілю. Літерами позначені головні генетичні горизонти; таке позначення використовувалося донедавна. Наразі в Україні прийнята і використовується наступна
індексація генетичних горизонтів: Н – це гумусово-акумулятивний горизонт (від латинського humus – гумус); Е – елювіальний (від латинського eluo – вимивати);І – ілювіальний (від латинського illuo – вмивати); Р – горизонт материнської породи (від грецької petra – камінь).

Рисунок 2.1 - Будова ґрунтового профілю

 Ґрунтовий профіль і генетичні горизонти можуть мати різну

глибину. Глибина профілю у різних ґрунтів коливається від 30…40 до
150…200 см.

Фазовий склад ґрунтів. Ґрунт  –  це  складна  саморегулююча  багатофазна  система.  Він складається з чотирьох фізичних фаз – твердої, рідкої, газової та живої.

Тверда  фаза  ґрунту  складається  з  мінеральної  (95…99%)  та органічної частин, - це скелет ґрунту.

Мінеральна частина  сформувалась з материнських порід і містить залишкові  мінерали  (уламки  і  частинки  вихідних  порід  і  мінералів), вторинні (заново створені)  мінерали, а також оксиди, солі й  інші сполуки та елементи, які утворилися у процесі вивітрювання і ґрунтоутворення.

Органічна  частина  –  це  нерозкладені  і  напіврозкладені  рештки живих організмів, продукти їх розкладу і гумус.

Тверда фаза ґрунту складається з часточок та агрегатів різної форми і розміру: від великих уламків породи до колоїдних часточок.

Головні  характеристики твердої фази ґрунту: мінералогічний, хімічний, гранулометричний (механічний) і агрегатний склади, структура, щільність, пористість (шпаруватість), в’язкість.

Рідка  фаза  ґрунту  –  це  ґрунтовий  розчин,  який  створюється  за рахунок  води атмосферних опадів, із ґрунтових вод та під час  конденсації водяної пари. Якісні показники та обсяги  ґрунтового розчину змінюються залежно  від  кількості  надходження  води,  водно-хімічного  та  фізико-хімічного складу ґрунту. 

Рідка  фаза  ґрунту  відіграє  важливу  роль  у  родючості  ґрунту (живлення  рослин)  і  в  процесах  ґрунтоутворення,  перш  за  все,  у формуванні  ґрунтового  профілю.  Під  впливом  рідкої  фази  ґрунту здійснюється перерозподіл і винос на глибину різних часток і з’єднань у вигляді суспензій, колоїдних та інших розчинів. Головні характеристики рідкої фази: концентрація, склад і реакція ґрунтового розчину, буферність, осмотичний тиск.

Газова фаза ґрунту представлена ґрунтовим повітрям, яке заповнює вільні  від  води  щілини та порожнини у ґрунті. Джерелом ґрунтового повітря є повітря атмосфери, а також гази, які утворюються у ґрунті. Вода і повітря у ґрунті є антагоністами, тому у сухому ґрунті повітря більше, у вологому  −  менше.  Ґрунтове  повітря  за  своїм  складом  значно відрізняється від атмосферного: у ньому вміст вуглецевого газу  (СО2) значно  більше,  ніж  в  атмосферному: до 20%  у  ґрунтовому та  0,03%  в атмосферному), менше кисню, значна кількість водяної пари, аміаку, азоту та інших газів.

Жива фаза ґрунту  –  це всі організми, які населяють ґрунт  і беруть участь у ґрунтоутворенні. До них відносяться різноманітні мікроорганізми (бактерії, актиноміцети, гриби, водорості), представники ґрунтової мікро- і мезофауни (найпростіші, комахи, черв’яки та інші) і, звичайно, кореневі системи рослин.

Тверда,  рідка,  газова  і  жива  фази ґрунту знаходяться  у  тісній  взаємодії  і складають єдину біокосну систему  – біо- (живі, життєдіяльні організми) і косні (гірські породи і мінерали).