Тема 21. Машинно-тракторні агрегати, типи їх коплектування. Експлуатаційні показники МТА. Продуктивність МТА. Способируху агрегатів

Машинно‐тракторним агрегатом називається сукупність робочих машин‐знарядь (плуг, сівалки, культиватори тощо) і джерела енергії (трактор, самохідне шасі, мобільний енергетичний засіб), призначена для виконання однієї або одночасно декількох технологічних операцій.

Робітники, які обслуговують машинно‐тракторний агрегат, є особовим складом агрегату.

У сільськогосподарському виробництві застосовуються переважно агрегати двох видів: рухомі й стаціонарні.

Відповідно до виконуваних технологічних процесів агрегати можна поділити на такі групи: ґрунтообробні, посівні й садильні, агрегати для догляду за рослинами, збиральні, агрегати для меліоративних робіт, для полезахисних заходів та агрегати для виконання транспортних робіт.

Окрім того, агрегати поділяються ще на дрібніші групи відповідно до виконуваних операцій: для оранки, культивації, сівби, збирання зернових культур тощо.

За способом приєднання сільськогосподарських машин до джерела енергії розрізняють причіпні, напівначіпні, начіпні, монтовані й самохідні агрегати.

Причіпним називається агрегат, машина‐знаряддя якого має власну ходову частину, що цілком сприймає масу цієї машини.

Напівначіпний – це агрегат, у якого частину маси робочої машини сприймає трактор, а решта маси припадає на ходову частину самої машини.

Начіпним називається агрегат, у якого машина‐знаряддя начіплена на трактор, тобто у транспортному положенні агрегату масу машини повністю сприймає трактор.

Монтованим називається агрегат, в якому складові частини сільськогосподарської машини монтуються на рамі чи інших частинах енергетичного засобу.

Самохідним називається агрегат, двигун і передавальний механізм якого встановлені на шасі робочої машини. Такий агрегат виконує тільки певні технологічні процеси або операції.

За кількістю одночасно виконуваних операцій машинно-тракторні агрегати поділяють на прості – які виконують одну операцію і комплексні – декілька технологічних операцій за один прохід агрегату.

За характером використання енергії агрегати поділять на тягові, коли потужність двигуна енергетичного засобу використовується тільки на тягу сільськогосподарських машин, тягово‐приводні – потужність двигуна енергетичного засобу використовується на тягу сільськогосподарських машин і на приведення в дію робочих органів від вала відбору потужності чи гідросистеми відбору потужності, приводні – потужність використовується тільки на приведення в дію робочих органів машини (стаціонарні агрегати).

Використання машинних агрегатів обумовлено властивостями робочих машин, енергетичної частини (трактора, самохідного шасі, двигуна самохідного агрегату) та способом зʹєднанням машин в агрегат (зчіпка, допоміжні пристрої тощо).

Властивості машинних агрегатів характеризуються системою показників, які можна обʹєднати в такі групи: агротехнологічні, енергетичні, маневрові, технічні, техніко‐економічні, ергономічні та екологічні.

Агротехнологічні властивості машинних агрегатів зумовлюють якість виконання технологічної операції – здатність виконувати технологічну операцію відповідно до встановлених показників якості; прохідність у міжряддях та під кронами без пошкодження рослин; стійкість руху – здатність зберігати заданий напрям руху, що сприяє високоякісному виконанню технологічної операції.

До них також належать: допустима швидкість руху, яка забезпечує необхідну якість роботи; допустимі втрати; обсяг технологічних місткостей тощо. Ці властивості мають важливе значення під час вибору машин для виконання технологічної операції за цих умов та для комплектування агрегатів.

До енергетичних властивостей машинних агрегатів відносять показники, які визначають витрати та використання енергії під час виконання технологічних операцій, тяговий та питомий опори, необхідну потужність на тягу та привід механізмів через ВВП, коефіцієнт корисної дії та інше. У процесі комплектування агрегатів енергетичні властивості набувають вирішального значення під час визначення кількісного складу машин в агрегаті, вибору експлуатаційних режимів роботи (наприклад, швидкість руху тощо).

Маневрові властивості агрегатів – це їх повороткість, прохідність, стійкість руху, пристосованість до транспортування тощо.

Маневрові властивості слід враховувати під час вибору агрегатів для конкретних умов: малі ділянки та короткі гони; робота в теплицях; міжрядний обробіток технічних культур з малими захисними смугами; необхідність транспортування через залізничний переїзд, греблю, вузький місток, тобто можливість швидкого переведення агрегату в положення для тривалого транспортування тощо.

Технічні властивості машин та агрегатів – це маса, форма, габаритні розміри, наявність необхідного діапазону робочих передач, універсальність (здатність у разі переоснащення відповідними пристроями та робочими органами виконувати різні технологічні операції), ремонтопридатність, пристосованість для проведення технічного обслуговування.

Техніко‐економічні властивості агрегатів – це їх продуктивність та необхідні витрати праці, паливна економічність (витрата палива за одиницю часу, на одиницю виконаної роботи), експлуатаційні витрати коштів (за одиницю часу, на одиницю виконаної роботи або одержаної продукції).

Ергономічні властивості машин та агрегатів зумовлюють санітарно‐фізіологічні умови та безпеку праці, естетичні показники тощо (наприклад, застосування жорсткого каркаса кабіни, який запобігає важким травмам механізатора у разі перекидання трактора, тоноване скло в кабіні тощо).

Екологічні властивості машинних агрегатів зумовлюють створення умов для протидії водній та вітровій ерозії, ущільненню ґрунту, забрудненню середовища і продукції шкідливими сполуками тощо.

Якщо в господарстві типові технологічні карти відсутні, то проводять розрахунки кожної з технологічних операцій вирощування та збирання данної сільськогосподарської культури  - розраховують так звані "операційні карти" виконання кожного з видів робіт (технологічних операцій), що входять до плану робіт виробництва продукції конкретної сільськогосподарської культури.

Операційна технологія – це комплекс агротехнічних , технічних, організаційних, економічних правил по високопродуктивному використанню машинно–тракторних агрегатів при високій якості механізованих робіт.

Таким чином операційно-технологічна карта – це технологічний документ, який регламентує послідовність і порядок виконання механізованої технологічної операції з високою якістю.

По кожній операції (виду роботи) виконують наступні дослідження і розрахунки: 

1. Визначають вид агротехнології виробництва продукції данної культури (традиційна, інтенсивна, ресурсоощадна і т.і.)., а також призначення технологічної операції та характеристику умов її проведення відповідно до прийнятої агротехнології:

- терміни і тривалість роботи;

- агрофон;

- конфігурація поля;

- схил місцевості;

- фізико-механічні властивості матеріалу, що оброблюється.

2. Визначають агротехнічні вимоги до технологічної операції (з  довідників та рекомендацій). Для основних видів машин це такі показники:

- ґрунтообробних машин – глибина обробітку, загортання післяжнивних решток, добрив, підрізання бурʹянів, брилистість, розпушеність та гребнистість поверхні поля;

- машин для внесення добрив – внесення заданої дози, фактична робоча швидкість захвату, нерівномірність внесення за шириною захвату та довжиною проходу;

- посівних та посадкових – висів заданої норми насіння (рослин), глибина та якість загортання в ґрунт, пошкодження насіння, розсади, саджанців, величина прошарку ґрунту між насінням та добривами та іншими;

- машин для догляду за посівами – глибина обробітку, ширина захисної смуги, пошкодження та присипання землею культурних рослин, ступінь підрізання бурʹянів, доза внесення пестицидів, води, добрив та іншого;

- збиральних машин – втрати, висота зрізу, глибина викопування, фактичне подавання, ступінь очищення качанів, якість подрібнення листостеблової маси, пошкодження та забруднення домішками основної та супутньої продукції (зерно, бульби, коренеплоди тощо).

3. Обґрунтовують склад і режими роботи агрегату. Для визначення кількості сільськогосподарських машин в агрегаті треба знати тягові властивості трактора, тяговий опір зчіпки і питомий опір робочих машин.

Основним у розрахунках машинно‐тракторних агрегатів є правильне оцінювання тягових властивостей трактора й робочих тягових опорів машин відповідно до умов роботи. Слід враховувати й те, що тяговий опір машин періодично може збільшуватись, а тому для забезпечення нормальної роботи агрегату треба мати запас сили тяги трактора.

Наприклад, за незначного, але частого збільшення тягового опору двигун може долати його на зниженій частоті обертання, що негативно впливає на продуктивність, оскільки зменшується середня швидкість агрегату. Виходячи з цього, треба так комплектувати агрегат, щоб зниження швидкості від зменшення частоти обертання колінчатого вала двигуна траплялося якомога рідше. Кількість машин в агрегаті має бути такою, щоб можливе збільшення тягового опору не перевищувало запасу сили тяги трактора.

Є такі методи розрахунку машинно‐тракторних агрегатів: аналітичний; графічний; за готовими таблицями; за допомогою електронних обчислювальних машин. Найчастіше агрегати розраховують за першим методом .

Згідно з агротехнічними вимогами до польової операції та умов роботи у загінці вибирають тип сільськогосподарських машин, трактор і робочу швидкість агрегату. Агротехнічні вимоги до швидкості агрегатів під час виконання окремих сільськогосподарських операцій дуже різноманітні. За такої різноманітності технологічних вимог до поступальної швидкості агрегат повинен мати широкі можливості для забезпечення найвигідніших режимів у встановленому діапазоні. Слід зазначити, що в усіх випадках робоча швидкість має забезпечувати найвищу продуктивність праці й найменшу витрату палива, не знижуючи якості роботи.

Застосування підвищених швидкостей із забезпеченням високої якості виконання робіт сприяє підвищенню продуктивності машинно‐тракторних агрегатів. Проте використання агрегатів на таких режимах має низку особливостей, які слід враховувати. Наприклад, в експлуатаційних умовах у широких межах змінюється тяговий опір агрегатів. Для збільшення виробітку агрегатів механізатори в таких випадках вдаються до маневрування швидкостями, забезпечуючи найвищу швидкість, яку, згідно з агротехнічними вимогами, можна допускати під час виконання процесу.

4. Готують  агрегат до роботи. Проводять ЩТО трактора, готують трактор до роботи. Проводять підготовку машини: оглядають, перевіряють комплектність, технічний стан, виставляють робочі органи на задані параметри роботи. Складають агрегат в натурі, оснащують агрегат додатковим обладнанням (за потребою).

5. Готують поле до роботи.  Підготовка поля передбачає виконання організаційно‐технічних заходів, спрямованих на досягнення високої продуктивності машин та якості виконання польових робіт.

Після огляду поля та усунення перешкод, які можуть створити несприятливі умови для роботи агрегату, обирають спосіб та напрямок руху, відмічають поворотні смуги, розбивають поле на загінки (рис.3.3).

Сопт Lх R

Рисунок 3.3 – Основні кінематичні характеристики робочої ділянки

Довжина гону – одна із сторін поля, вздовж якої в поточному році визначений напрямок рядків, L_г.

Загінка – частина поля, яка виділена для виконання технологічної операції відповідно до обраного способу руху. Ширина загінки С_опт .

Поворотна смуга – частина загінки, що виділена для поворотів агрегату на холостому ходу, ширина поворотної смуги Е_ф.

Контрольна лінія – лінія між поворотною смугою та рештою загінки, на якій включають та виключають робочі органи машини. Контрольну лінію доцільно відбивати однокорпусним плугом глибиною 6... 12 см (залежно від виконуваної операції).

Довжина робочого ходу агрегату – відстань між двома поворотними смугами (довжина шляху агрегату під час безпосернього виконня роботи), L_р.

Довжина холостого ходу агрегату – довжина шляху агрегату під час повороту на поворотній смузі, L_х.

Радіус повороту агрегату, R.

Для розпланування поля використовують віхи висотою 1,5...2,5 м, екери, кутомір та інший інструмент.

Під час розпланування поля загінки намічають паралельно його довгій стороні у звʹязку з тим, що із збільшенням довжини гону зростає виробіток агрегату.

Поле неправильної конфігурації намагаються розбити на загінки прямокутної форми, а залишений, наприклад, під час оранки трикутник обробляють вздовж довших сторін або по колу з поворотами на незораному полі, щоб не ущільнювати ґрунт колесами чи гусеницями трактора. При виконанні технологічних операцій значну частину пройденого шляху становлять заїзди та повороти. В середньому при довжині гонів 100−150 м холостий хід агрегату становить 10−12% від загального шляху пройденого агрегатом. У зв’язку з цим для забезпечення найвищої ефективності використання агрегату необхідно холостий хід агрегату звести до мінімуму і цим забезпечити максимальну продуктивність агрегату.

Для цього необхідно правильно вибрати вид повороту і спосіб руху. Головна умова вибору повороту і способу руху агрегатів – поліпшення техніко-економічних показників і якості роботи агрегатів.

Повороти виконуються на 90⁰ і 180⁰, (рис. 3.4; рис.3.5). В свою чергу повороти класифікують на:

- безпетльові – по дузі кола без прямолінійного відрізку (дугоподібні);

- безпетльові з прямим виїздом;

- петльові-грушеподібні (відкрита петля);

- петльові-вісімкоподібні (закрита петля);

- повороти з заднім ходом агрегату з відкритою та закритою петлею (для навісних агрегатів);

- голчасті – при реверсивному ході агрегату.

Можливі й інші різновиди поворотів: -  із застосуванням бокової та подвійної петлі; -  кутові.

 

 

а – безпетльовий по колу; б – петльовий з відкритою петлею; в – петльовий з закритою петлею; г − петльовий з застосуванням заднього ходу агрегату; д – безпетльовий кутовий; е – петльовий кутовий; ж – петльовий кутовий з застосуванням заднього ходу агрегату

 

Рисунок 3.4 - Види поворотів на 90⁰

 

 

а – по колу; б – з прямолінійним виїздом; в – грушоподібний; г – вісімкоподібний; д – з застосуванням заднього ходу агрегату (закрита петля); ж – з застосуванням заднього ходу агрегату (відкрита петля); з – голчастоподібний; і – здвоєнопетльовий

 

Рисунок 3.5 - Види поворотів на 180⁰

Спосіб руху – закономірність циклічно повторювальних елементів руху машинних чи машинно-тракторних агрегатів.

Для виконання технологічних операцій застосовують різні способи руху агрегатів (див. рис.2.22; рис.2.23; рис.2.29, [12]):

- гонові;

- діагональні;

- кругові (фігурні).

Гоновий спосіб характеризується тим, що агрегат при виконанні робочого ходу рухається прямолінійно вздовж загінки, а холості ходи виконує на поворотній смузі.

	Різновидами гонового способу є рухи агрегату: - човниковий (сівба, культивація, коткування, оранка оборотними плугами); - безпетльовий з перекриванням (міжрядний обробіток); - комбінований з чергуванням загінок всклад і врозгін (оранка); - перехресний (сівба зернових культур); - гоновий з розширенням середини суміжних загінок (збирання зернових, цукрових буряків, картоплі, кукурудзи тощо, рис. 3.6). Човниковий спосіб руху агрегату широко застосовується на сівбі,
Рисунок 3.6 – Гоновий спосіб руху з розширенням середини суміжних загінок
культивації та оранці оборотними плугами.

6. Техніко-економічні показники роботи агрегату. Техніко-економічні показники визначають за методиками розрахунків, даних методичних рекомендацій або використовуючи відповідну довідкову літературу. До техніко-економічних належать показники, що випливають з технічних параметрів: продуктивність агрегату, коефіцієнт його планового використання, коефіцієнти використання часу зміни, експлуатаційної надійності машини (агрегату), надійності технологічного обслуговування, технічного обслуговування, енергомісткіть процесу,енергонасиченість, металомісткість, питомі витрати пального та праці, експлуатаційні грошові витрати.

Продуктивність машини (агрегату) — це кількість роботи, виконаної за одиницю часу. У господарствах продуктивність трактора, комбайна, інших сільськогосподарських машин та агрегатів визначають у фізичних та умовних одиницях роботи, за рік, сезон, місяць, день, зміну, годину змінного часу.

Всю роботу, що виконана агрегатом за якийсь період (за кілька годин, зміну, день і т. п.), називають його виробітком.

Залежно від виду роботи продуктивність вимірюють у гектарах обробленої або зібраної площі (оранка, сівба, культивація, збирання) або в тоннах одержаної продукції (молотьба, силосування, сінаж, зерноочисні роботи).

Продуктивність транспортних засобів у більшості випадків вимірюють в тоннокілометрах (т∙км), а навантажувально‐розвантажувальних – у тоннах (т).

Продуктивність машинно‐тракторних агрегатів в кінцевому випадку формує рівень продуктивності праці в сільському господарстві, яка характеризується кількістю роботи певної якості, виконаної в одиницю часу, або у вартісному виразі – кількістю споживчої вартості, виробленої за одиницю часу. При цьому чим вища якість виконаної роботи, тим більша її споживча вартість.

Звʹязок продуктивності праці з якістю виконання робіт виражається через співвідношення кількісних та якісних сторін споживчої вартості. Якщо кількість продукції однакова, але продукція відрізняється за якістю, то продуктивнішою вважають працю, за якої в однакових з іншими умовами за один і той же час виконують роботу більш високої якості.

Для визначення продуктивності машин вимірюють кількість виконаної роботи і часу, витраченого на її виконання, з урахуванням якості.

Продуктивність машинно‐тракторного агрегату залежить від повноти використання часу зміни.

Час зміни машинно-тракторних агрегатів складається з:

- чистого робочого часу зміни, витрачений на корисну роботу агрегату;

         - тривалості підготовчо‐завершальних робіт, що пов’язана з витратою часу на проведення щозмінного технічного обслуговування агрегату, підготовку його до переїзду, переїзди на початку та напри‐кінці зміни, одержання наряду і здавання роботи;

- часу на холості повороти і заїзди під час роботи на загінці;

- тривалості технологічного обслуговування агрегату протягом зміни, що повʹязана із заправкою сівалок, заміною транспортних засобів тощо;

- тривалості можливих внутрішньо‐змінних переїздів агрегату з однієї робочої ділянки на іншу;

- тривалості організаційно‐технічного обслуговування агрегату в загінці, пов’язана з очищенням робочих органів, перевіркою якості роботи, технологічними регулюваннями та технічним обслуговуванням;

- часу для відпочинку та особистих потреб обслуговуючого агрегат персоналу;

- витрати часу на усунення технологічних порушень робочого процесу в складових елементах агрегату (накопичення технологічних мас у робочих органах, намотування і напресування рослинних решток і бурʹянів тощо);

- часу простоїв агрегату за технічних несправностей машин;

- часу простоїв агрегату за організаційних неполадок;

- часу простоїв агрегату за погодних умов.

Протягом сільськогосподарського сезону різні трактори або один і той самий трактор виконують різноманітні роботи, обсяг яких вимірюють у фізичних одиницях – га, м, м², м³, т∙км та інших.

Для спрощення планування та аналізу використання тракторів за таких умов застосовують відповідну одиницю обліку їх роботи, яку називають умовним еталонним гектаром.

Умовний еталонний гектар (у. е. га) – це обсяг роботи, що від‐повідає оранці одного гектара давноорних земель в умовах, які приймають за еталонні: агрофон – стерня зернових колосових на середньосуглинистому ґрунті з вологістю 20...22 %; глибина оранки 20...22 см, питомий опір ґрунту 50 кН/м², швидкість руху агрегату 5 км/год; висота над рівнем моря до 200 м, поле правильної (прямокутної) конфігурації з довжиною гонів 800 м і рівним рельєфом (кут схилу до 1^о), без камʹянистості та перешкод.

Трактор кожної марки, що працює в таких умовах, виконує визначений обсяг робіт, який називають годинним або змінним еталонним виробітком.

Трактор, що має виробіток в еталонних умовах за 1 год змінного часу один умовний еталонний гектар, прийнято за еталонний трактор (е.т.). Це трактор з ефективною потужністю двигуна 55 кВт та гаковою потужністю 35 кВт. Такі умови приблизно задовольняє трактор ДТ‐75, що має виробіток в еталонних умовах 1 у. е. га (умовний еталонний гектар) за 1 год змінного часу.

В основу визначення коефіцієнта переведення фізичних тракторів в еталонні покладено співвідношення норм виробітку за годину змінного часу (або зміну) в умовних еталонних гектарах певного та еталонного трактора.

Для оцінювання рівня використання окремих тракторів і в цілому всього машинно‐тракторного парку, планування потреби в тракторах і пально‐мастильних матеріалах, планування технічного обслуговування і ремонту машин, витрат на їх експлуатацію та інших техніко‐експлуатаційних показників роботи машинно‐тракторного парку облік тракторних робіт ведуть в умовних одиницях.

Коефіцієнт використання робочого часу зміни визначають як співвідношення фактичного наробітку за зміну до норми наробітку.

Коефіцієнт експлуатаційної надійності машини (агрегату) визначають як співвідношення часу роботи агрегату і суми часу роботи та часу, що необхідний для усунення технічних несправностей. Експлуатаційна надійність агрегату — показник, що вимірюється середнім часом безвідказної роботи протягом зміни, сезону, міжремонтного періоду чи за весь строк служби у певних умовах експлуатації.

Коефіцієнт технічного обслуговування характеризує втрати робочого часу на проведення технічного обслуговування машини і регулювання робочих органів. Визначають його як співвідношення часу роботи і суми часу роботи та часу, необхідного для технічного обслуговування.

Показник технологічного обслуговування машини (агрегату) визначають як співвідношення часу роботи до суми часу роботи і часу, необхідного для усунення порушень технологічних процесів.

Експлуатаційні витрати. Для ефективного функціонування машинних і машинно-тракторних агрегатів необхідно понести певні витрати різноманітних ресурсів, які називають експлуатаційними.

Усі витрати, пов’язані з експлуатацією машин, можна поділити на дві групи: прямі експлуатаційні витрати; непрямі витрати.

Прямі експлуатаційні витрати – це витрати, пов’язані з виконанням технологічної операції, а саме:

- затрати праці на одиницю роботи і обсяг роботи;

- витрати енергоресурсів на одиницю роботи і обсяг роботи;

- витрати паливно-мастильних матеріалів на одиницю роботи і обсяг роботи;

- експлуатаційні витрати коштів на заробітну плату обслуговуючому персоналу, амортизаційні витрати на відновлення і капітальний ремонт машин, вартість паливно-мастильних матеріалів, витрати на технічне обслуговування і зберігання машин.

Непрямі витрати – це переважно накладні витрати на утримання адмінперсоналу і спеціалістів, амортизація споруд (майстерні, машинні двори тощо) придбання запасних частин, матеріалу, інструменту.

Витрати палива в аграрному секторі економіки України становлять 357 кг на 1 га ріллі, або близько 52 кг на тонну сільськогосподарської продукції в зерновому еквіваленті. Забезпечити такий рівень витрат сьогодні Україна не має змоги, тому необхідно зменшити енергоємність виробництва сільськогосподарської продукції до рівня 20...25 кг/т зернового еквівалента, досягнутого в більшості розвинених країнах.

Використання палива машинно‐тракторними агрегатами, обчислюється годинною витратою палива на відповідних режимах роботи; змінною витратою, яку визначають за часом роботи та годинною витратою палива на кожному режимі; питомою витратою палива на одиницю потужності двигуна або на одиницю гакової потужності трактора за відповідних режимів роботи; погектарною витратою палива; питомою витратою, віднесену до одиниці вирощеної або обробленої продукції, наприклад, на 1 т вирощеного і зібраного врожаю чи на 1 т обробленого на току зерна та на одиницю витрачених коштів.

Витрата палива під час роботи агрегату залежить від енергоємності виконуваної операції, умов роботи й завантаження двигуна. Витрату палива робочим агрегатом найзручніше відносити до одиниці виконаної роботи.

Під час виконання сільськогосподарської операції двигун агрегату витрачає паливо на безпосереднє виконання роботи, на самопересування агрегату під час холостих переїздів і на поворотах та на холосту роботу двигуна під час зупинок.

Затрати праці є одним з основних показників, що характеризується рівнем механізації аграрного сектора виробництва. Як правило, рахують питомі затрати праці в розрахунку на одиницю обсягу роботи, люд.год/га.

7. Контролюють та оцінюють якість роботи. Для перевірки якості роботи агрегату необхідно знати викладені в операційній технології показники і техніку контролю ( методику, обладнання, прибори і т. інш.). важливе значення при оцінюванні якісних показників має також обсяги вимірювання ( кількість контрольних перевірок).

Основою контролю продуктивності агрегату має бути наробіток за зміну, який можна визначати різними способами. Позитивні результати дає розмітка у відповідності із нормою наробітку.

8. Впроваджують основні заходи з охорони праці і навколишнього природного середовища. До роботи на машинах допускаються ті особи, які мають посвідчення на право керування машинами, знають їх будову і регулювання, правила технічного обслуговування, правила виробництва роботи, яка виконується та отримали інструктаж з безпечних методів роботи на машинах.

Технічний стан тракторів та сільськогосподарських машин має забезпечувати безпечну роботу персоналу та відповідати діючим типовим нормам і правилам.

Комплектування і налагоджування машинно-тракторних агрегатів здійснює тракторист-машиніст з майстром налагоджувальником на типовому регулювальному майданчику під керівництвом інженерної та агрономічної служби сільськогосподарського підприємства.

Перед початком роботи тракторист повинен провести зовнішній огляд агрегату, перевірити кріплення і випробувати дію механізмів на холостому ході, перед пуском трактору або комбайну водій повинен дати встановлений сигнал.

Під час роботи та технічного обслуговування машин присутність сторонніх осіб на агрегаті забороняється.

Не можна під час роботи агрегату знаходитися в причепі трактору або на сільськогосподарській машині.

Замінювати робочі органи та підтягувати кріплення дозволяється тільки при зупиненому двигуні трактора або при від'єднаній машині, встановленій на рівній ділянці місцевості.

При появі будь-якої несправності, яка може привести до аварії або до нещасного випадку, агрегат необхідно терміново зупинити.

Забороняється працювати при несправних або неправильно відрегульованих запобіжних пристроях, із порваними або недбало закріпленими шлангами, а також при підтіканні масла із трубопроводів гідравлічної системи.  Забороняється працювати на агрегатах, у яких пошкоджені або погану закріплені захисні і огороджувальні пристрої обертових частин, зчеплень та гальм.

 Монтувати, демонтувати агрегати дозволяється тільки в присутності і під керівництвом механіка або керівника робіт. Застосовувати для демонтажу і монтажу несправні інструменти, хиткі засоби підйому та підставки забороняється.

Агрегати, що працюють в нічну пору, мають бути обладнаними необхідною кількістю освітлювальних приборів і надійним джерелом електроенергії. Здійснювати заправку тракторів, комбайнів, самохідних машин, а також проводити технічне обслуговування агрегатів можна тільки при непрацюючому двигуні.

На транспортних роботах необхідно виконувати правила руху і вимоги ДАІ.

Агрегати, які не обладнані захисними протипожежними пристроями і засобами гасіння пожежі, до збиральних робіт не допускаються. Випускні труби двигунів тракторів, самохідних шасі, комбайнів і агрегати, що обслуговують автомобілі, обладнують надійними і справними іскрогасниками. Використовувати сітчасті іскрогасники і щільові глушники заборонено.Трактори і самохідні шасі із боковим розміщенням випускних труб можна допускати до збиральних робіт тільки після їх переобладнання, зробивши виведення випускної труби у вертикальне положення.

Не пізніше ніж за день до початку скошування хлібів у кожному прокосі між загонами роблять протипожежні проорювання двома-трьома проходами трактора із п'ятикорпусним плугом. На ділянці, де збирають хліб, залишають трактор з плугом для швидкого оборювання поля у випадку пожежі, а на польових станах і в бригадах створюють запас води, перевіряють та поновлюють вогнегасники та інший протипожежний інструмент.